strict warning: Declaration of SmartyTemplate::fetch() should be compatible with Smarty::fetch($resource_name, $cache_id = NULL, $compile_id = NULL, $display = false) in /home/referats/public_html/themes/engines/smarty/smartytemplate.php on line 30.
Інформація про файл
Файл:
1836.zip
Тема:
Україна в другій половині 1919 — на початку 1920 рр..doc
Категорія:
Реферати
Розділ:
Iсторiя
Формат:
Word
Автор:
виталик
Здавали:
2003-01-01
Примітка:
Зміст:
Україна в другій половині 1919 — на початку 1920 рр.
Рубіж 1919—1920 рр. став своєрідним піком громадянської війни. Безлад на території України досяг апогею. Громадянська війна — найгостріша форма політичної боротьби, що являє собою збройну сутичку між класами і соціальними групами, партіями, націями задля досягнення певної політичної мети, насамперед захоплення державної влади. Економічною основою громадянської війни є надзвичайне погіршення матеріального становища різних верств населення, гранична кризовість економіки, її соціальна та політична основа — протиріччя між інтересами різних верств населення щодо відповідних докорінних соціальних та політичних змін у суспільстві. Як правило, громадянська війна виникає тоді, коли практично вичерпані легітимні форми і засоби подолання політичної кризи, соціального конфлікту.
Громадянська війна на теренах зруйнованої Російської імперії розпочалася з того, що більшовики розігнали Установчі збори у січні 1918 р. Відмова від терміна «громадянська війна» для характеристики подій в Україні 1918—1920 рр., на наш погляд, є необґрунтованою. Вона є спробою уникнути аналізу соціальної суті протистояння у ході визвольних змагань та намаганням пояснити всі біди у цей час виключно «отаманщиною» та «зовнішньою агресією», хоча навіть боротьба гетьманату проти Директорії не вписується у цей вузький лексичний діапазон.
Розвиток громадянської війни в Україні у другій половині 1919 — на початку 1920 рр. мав низку особливостей:
1) значна кількість претендентів на владу в українських землях (більшовики, білогвардійці, поляки, Директорія, місцевий повстанський рух тощо);
2) різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін (більшовики та білогвардійці виступали за збереження єдності території колишньої Російської імперії, але більшовики були проти приватної власності, а білогвардійці — за, Директорія ж обстоювала незалежність української державності тощо);
3) відсутність військово-політичної сили, яка б домінувала протягом тривалого часу на території України (співвідношення сил у травні 1919 р. між більшовиками, поляками, армією УНР, білогвардійцями, збройними формуваннями М. Григор\'єва та Українською галицькою армією становило 30:21:14:10:8:17);
4) хронічна нестача зброї, боєприпасів, ресурсів для ведення війни в більшості задіяних у протистоянні сил;
5) укладення численних нетривалих тактичних компромісів між ворогуючими сторонами;
6) пасивність основної маси населення України, яке у своїй більшості стало жертвою експансії та об\'єктом насилля;
7) помітний вплив на події зовнішніх чинників
