Одним із головних аргументів, на якому грунтується теорія вроджених ідей і навколо якого розгортались гострі суперечки, було твердження, що розум постійно мислить, себто твердження про його безперервну діяльність. Це своє¬рідний стрижень раціоналістичної концепції пізнання. І, справді, якщо в душі від самого її народження присутні ідеї, то це означає, що душа постійно перебуває у стані ак¬тивної діяльності, вона весь час усвідомлює ці ідеї, мис¬лить їх. Однак Локк спростовує це твердження і посила¬ється на факти з реального життя. Досвід, указує він, свід¬чить, що людина не може діяти і мислити постійно. Люди нерідко перебувають у такому стані, коли у них не виникає ніяких думок. Душа перестає мислити, коли людина, на¬приклад, у стані сну або втрачає свідомість. Аргументи Локка виглядають досить переконливими, але вони втрача¬ють сенс, якщо згадати відмінність між актуальним мис¬ленням, мисленням, що усвідомлює себе, і мисленням по¬тенційним, що не досягає форми самосвідомості. Саме на таку відмінність вказує у полеміці з Дж. Локком прибіч¬ник раціоналізму Г. Лейбніц, увівши поняття про непомітні для свідомості позасвідомі уявлення.
