Остап Вишня
(1889 - 1956)
12 листопада 1889 року на хуторі Чечві, біля тихого містечка Груні, що на Полтавщині, в маєтку поміщиків фон Рот народився хлопчик Павло Губенко, якому судилося стати згодом зорею першої величини в українській радянській літературі, найпопулярнішим письменником-гумористом.
Хоч народився хлопчик у поміщицькому маєтку, але не належав він ні до дворянського, ні до поміщицького роду, і вперше його голос пролунав не в розкішних хоромах, а в селянській білій хаті, де жив його батько Михайло Кіндратович Губенко - колишній солдат царської армії, а потім - службовець у фон Ротів.
У цій хаті, крім Павла, народилось ще шістнадцятеро Губенків, і вже сама ця обставина змушувала батьків добре-таки сушити голову над одвічним і нелегким родинним питанням: як влаштувати дитину в школу, як звести кінці з кінцями, щоб дати їй освіту та вивести в люди.
В ті часи, коли починав свою шкільну науку майбутній письменник, шкіл було дуже мало і дітвори лишалося поза школою набагато більше, ніж вчилося в школі. То вже вважалось великим щастям, коли дитині трударя вдавалося здобути бодай початкову освіту. Це щастя випало і малому Павлу.
В “Автобіографії”, написаній у 20-і роки, письменник згадує:
“Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть, мені й шести літ. Скінчив школу, прийшов додому, а батько й каже:
Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зіньків, повчись іще там, побачимо, що з тебе вийде.
Повіз батько мене в Зінків, хоч і тяжко йому тоді, бо вже нас було шестеро чи семеро, а заробляв він не дуже. Проте повів і віддав мене в Зіньківську міську двокласну школу.
Зіньківську школу закінчив я року 1903 з свідотством, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.
Та куди ж мені в ті чиновники, коли “мені тринадцятий минало”.
Прийхав додому.
